Сандал не належить до порід, які  дають великомірну ділову деревину, але вважається однією з найкоштовніших порід. Він відомий людям уже декілька тисячоліть. Істинним сандалом вважається вид Santalum album. В Україні його так і називають – сандал білий. Це вічнозелене дерево висотою зазвичай до 10 м. Зустрічають окремі екземпляри висотою 15 м і більше та діаметром до 1–1,2 м. Сандал найчастіше паразитує на коренях цукрової тростини, бамбука, пальми тощо, але здатний розвиватися й самостійно. Корені сандала мають присоски, які проникають у тканину коренів інших рослин і висмоктують з них поживні речовини.

Природним ареалом виду вважають Малаккський півострів, Малайський архіпелаг від сходу острова Ява до острова Тімор, де він росте переважно в тікових лісах. В індійських штатах Карнатака і Тамілнад збереглися великі масиви сандала. У деяких інших штатах Індії, а також у Шрі-Ланці, В’єтнамі, Китаї, на острові Тайвань і на Гаваях створені лісові культури.

Сандал Яси (Santalumyasі) практично не поступається за якістю деревини білому сандалу. Цей вид росте на островах Фіджі і Тонга. Протягом довгого часу його деревину дуже цінували в Китаї, де її використовували для релігійних обрядів. Дуже висока ціна цієї деревини викликала нашестя жадібних до наживи авантюристів. «Бум» продовжувався 10 років (між 1804 і 1816 роками) і нині яси – рідкісна рослина. Останнім часом на острові намагаються відродити лісові плантації цього виду.

Ще трагічніша доля сандала фернандеського (Santalum fernandezianum), який винищили в перших десятиліттях ХХ століття. Цей вид ріс на островах Хуан Фернандес у Тихому океані (560 км від узбережжя Чилі.

У родині Santalum, крім перерахованих, є ще до 16 видів, які тією чи іншою мірою можна вважати сандаловим деревом. Найближчими за своїми властивостями є два види: Santalum spicatum – невелике дерево або чагарник, яке росте на північному заході Австралії, і Santalum austrocaledonicum – чагарник, розповсюджений у Полінезії.

Основна цінність сандалового дерева – ароматична олія. Однак заготовки різних видів сандала не забезпечують попит ринку. Тому можна натрапити і на таку деревину, яка іменується сандаловою, але лише віддалено її нагадує.

До таких видів належить «сандалове» дерево із Південної Америки (Гаїті, Венесуела) родини рутових (Rutacea) і виду Amyris balsamifera. Із нього видобувають амирисову олію, яку іноді позначають як вест-індійський сандал (Sandalwood W.I.). Воно вшестеро дешевше і за ботанічною класифікацією сировини (Amyris balsamifera І.) і за хімічним складом не має нічого спільного із сандаловою олією. Те саме можна сказати і про африканське сандалове дерево (Osyristenuifolia).

Варто окремо сказати про червоний сандал (Pterocarpussantalinus). Це невелике листопадне дерево родини бобових ззовні нагадує справжній сандал. Росте у південній та південно-західній частинах Індії. Його деревина за запахом віддалено нагадує деревину білого сандала. Як і білий, червоний сандал використовують для отримання ароматичних речовин, однак вони значно поступаються дійсній сандаловій олії. З нього також отримують барвники.

Умови росту та розмноження

Сандал не вибагливий до ґрунту і добре росте на піщаних, червоних глинистих ґрунтах і суглинках. Встановлено, що на сухому і кам’янистому ґрунті деревина сандала набуває більшого вмісту ароматичних речовин. Найчастіше сандал росте на місцевості з пагорбами і піднімається до 1800 м над рівнем моря. Найпридатнішими для нього є місцевості з середнім рівнем опадів від 600 до 1600 мм на рік і температурою повітря +20 - +45ºС. Підріст добре розвивається під пологом інших порід. Проте у дорослому віці сандал любить світло й погано переносить навіть часткове затінення. Розмножується переважно насінням. Після проростання корінці прикріплюються до коренів сусідніх дерев. У культурі часто застосовують вегетативне розмноження, для чого використовують кусочки видобутих із землі коренів, які досить часто дають пагінці.

Сандал паразитує на коренях багатьох дводольних і навіть на деяких однодольних. Він може навіть паразитувати на коренях інших паразитів, наприклад, роду кансьєра із родини олаксових і на інших особах свого ж виду. В Індії нараховують майже 500 видів рослин-хазяїв для культивованого сандала білого. Водночас є шкідливі для нього рослини, а деякі з них можуть призвести до загибелі паразита. Це – еритрина індійська (Eeythrina indica), сапіндус трилистий (Sapindus trifoliatus) і папая.

Властивості деревини сандала

Білий сандал – ядрова порода із заболонню білого або жовтуватого кольору, не різко відкресленою від жовтого або жовто-рожевого ядра. Текстура відсутня. Деревина в усіх видів рівношарова, забарвлена рівномірно, свилеватість і хвилястість трапляються рідко. Дуже гарний тон офарблення у червоного сандала. Він має глибокий, рівномірний інтенсивний буро-червоний колір з численними пунктирними рисочками пор. Деревина сандала з часом темніє.

Фізико-механічні властивості сандала досліджені мало. Відомо, що сандал належить до порід середньої щільності. Всихає слабо і майже не схильний до жолоблення та розтріскування під час сушіння, ніж щільніші екзотичні породи.

Деревина червоного сандала і ядра білого досить міцна, добре обробляється, придатна до токарних робіт. При обробці сандал пахне лимоном, мускусом або трояндою. Вироби із ядрової деревини зберігають цей аромат протягом багатьох років (заболонь не має запаху). Сандал добре полірується. Стабільність та біостійкість правильно висушеної деревини висока. Заболонь білого сандала має значно меншу міцність, щільність та біостійкість, ніж ядро. Якщо білий сандал при обробці не шкідливий, то червоний здатний викликати алергічні реакції, дерматит та запалення слизових оболонок.

Сфера використання

Сандалове дерево (індійський сандал) (Santalum album L.) із давніх-давен використовували в Індії, Китаї та Японії з релігійною метою (культові предмети і благовоння), в медицині і парфумерії. До нині воно є одним з найдорожчих парфумерних матеріалів, точніше, цінується сандалова олія, яку отримують з деревини сандала. Ефірна олія накопичується в ядрі стровбура і коренях. Сандал для отримання олії ніколи не зрубують, а викорчовують у дощовий сезон, коли корені найбагатші коштовною ефірною олією. Її отримують з виходом 4,5–6,5% за допомогою довготривалої (від 48 до 72 годин) дистиляції парою під високим тиском. При виборі сировини звертають увагу на колір деревини: із темніших дерев виходить більше олії, ніж зі світлих. Сама олія – в’язка, жовтувата рідина, важкого, солодкого і дуже стійкого запаху. На її якість впливає температура і термін вигонки. Примітивний спосіб вигонки парою звичайного тиску продовжується протягом декількох діб. При цьому в олії накопичуються продукти осмоління з неприємним запахом.

Майже усі високоякісні парфуми, косметику та засоби особистої гігієни виготовляють із застосуванням цієї олії.

Природним замінником ефірної олії справжнього сандала є ефірна олія, яку отримують із західно-австралійського сандала (Santalum spicatum). Із деревини цього дерева екстракцією з наступною паровою дистиляцією екстракту отримують ефірну олію з виходом 1,4–2,6%. Отримана олія – в’язка, жовтувата рідина з характерним деревним, сильним і стійким ароматом.

Із дерева, відомого на ринку як вест-індійський сандал (амірис), отримують ефірну олію (з виходом 3–4%) паровою дистиляцією деревини, яка пролежала на сонці понад 6 місяців. Ця олія – в’язка рідина жовто-коричневого кольору з характерним, несильним бальзамічним запахом з відтінками нагрітої деревини.
Його пропонують як замінник справжньої сандалової олії, що є типовою фальсифікацією. Її запах відрізняється від справжнього сандала, оскільки містить інші компоненти. Застосовують у низькоякісних парфумах. Для компенсації слабкого запаху її додають у великій кількості, проте при цьому не вдається досягнути багатства індійського сандала.

Для ідентифікації справжнього сандала розроблені спеціальні хімічні тести. Хімічний склад олій, отриманих із деревини різних видів і різних регіонів, унікальний і може бути порівняний із відбитками пальців. Ці методи застосовують також для запобігання незаконного вивозу сандалової олії під видом касторового або інших дешевших видів ефірних олій.

У Китаї і особливо в Індії деревину білого сандала зі стародавніх часів використовували для виготовлення різьбярських виробів: статуеток, шкатулок та різноманітних сувенірів. При цьому найчастіше використовували заболонь, оскільки ядро йшло на виробництво олії. Різні регіони Індії мають свої стилі різьби. Наприклад, у Сураті й Ахмадабаді переважають рослинні орнаменти з великими елементами і глибокою різьбою, а в Майсорі різьба дрібніша та вишуканіша.

Червоний сандал, крім сировини для барвників, є цінним матеріалом для виготовлення та інкрустації меблів. З VII по ХІХ століття в Китаї, де він був великою рідкістю, меблі із нього дозволялося робити тільки для імператорського палацу.

За матерілами Всеукраїнської галузевої газети "Деревообробник"